Однак ідемо далі по маршруту екскурсії й затримаємо нашу увагу на своєрідному круглому павільйоні, який назвали Фазанником. Цей павільйон збудований з круглих дубових колон, інкрустований корою дуба, ясена та клена. Встановлений він у парку 1812 р. Можливо, Л. Метцель скористався популярним в той час малюнком І. Г. Громанна, що був випущений в Лейпцигу 1799р. як посібник для садово-паркових пейзажистів і називався Вольєр. Під час повені 1980 р. Фазанник також був зруйнований, а його покрівлю потік води заніс аж на камені Критського лабіринту, де її розібрали й вивезли частинами. Крім відновленої покрівлі, павільйон виготовлено із нових деталей за кресленнями інституту "Укрпроектреставрація". Посеред павільйону влаштовано невеликий басейн з фонтаном у центрі. Вода для нього подається по трубі з Верхнього ставу, висота водяного струменя досягає 3-3,5 м. Т. Темері називає цей павільйон просто пташником, а С. Гроза - круглою дротяною кліткою, де ніжне воркотання горлиць перекликається з гомоном спадаючої води фонтану, який б'є під саму стелю.

У сучасних літературних джерелах немає відомостей, що колись у парку утримували фазанів. Але вони були ще 1859 року.

Піднімемося наверх, на греблю Верхнього ставу. Спочатку пройдемо по нижній асфальтовій дорозі до колишньої пристані порому. Звідси відкривається в усій своїй красі діорама Верхнього ставу, який С. Трембецький назвав Чаруючим морем. Здається, що його береги обрамлені пишною різноманітною рослинністю, намальованими соковитими, яскравими фарбами мистецькою рукою художника.

Нашу увагу відразу привертає острів, на якому яскраво виділяється павільйон, обсаджений екзотичними рослинами. У літературних джерелах зустрічаємо різні назви, які надавалися цьому унікальному творінню людських рук і розуму протягом існування парку. У сучасних путівниках частіше всього його називають - Острів кохання. Уперше таку назву читаємо у В. Іващенка (1895). Але Іващенко згадує і його попередню назву - острів Анти-Цирцеї. Саме під такою назвою описує його і С. Трембецький. Поет зауважує, що німфа-чарівниця Цирцея перетворювала людей, що попадали на її острів, на різних чудовиськ та звірів, а супутників Одіссея перетворила в свиней. Але тут в "Софіївці" на острові Анти-Цирцеї відбувається протилежне: навіть тварини, що побували на острові, перетворювалися на шляхетних, чесних, діяльних та поважних людей. Проводячи таке алегоричне порівняння, Трембецький мав на увазі, що садово-паркове мистецтво, так само, як і інші види мистецтв, благотворно впливає на виховання у людини кращих її якостей.

Острів, на якому, як вважали давні греки, жила чарівниця Цирцея, називався Ея. Вони не сумнівалися, де він розташований: це невеликий скелястий острівок біля самих берегів Лація (Італія). Цей острів, який, завдяки річковим наносам, з'єднався з суходолом, до цього часу, називається горою Киреї.

Острів Анти-Цирцеї створений в перший період будівництва парку в розширеній частині Верхнього ставу, або Чаруючого моря. Кріпаки насипали острів вручну і надали йому овальної форми з таким розрахунком, щоб не закривати далекі перспективи ставу, якими можна помилуватися, пройшовши трохи далі від пристані по греблі. Тут же можна ще раз, уже зверху, оглянути водоспад та Єлисейські поля.

Береги острова Анти-Цирцеї, так само, як і ставу, обкладені гранітом. Зв'язок з островом спочатку здійснювався з допомогою порому чи човна, а 1853 р. між північним берегом і островом розкинувся на кам'яних опорах дерев'яний місток для пішоходів. Завдяки вдало підібраним пропорціям конструкції мосту і його кольору, з відстані греблі він здається легким, ажурним, створюється враження, що він висить у повітрі. Під час повені 1980 р. вода скинула міст з кам'яних опор на лід ставу. Потім його поставили на місце, замінивши пошкоджені деталі.

У період, який описував С. Гроза (1843), посеред острова височіла гранітна основа, на якій планувалося збудувати величезну піраміду, де б перебував прах колишнього володаря парку С. Щ. Потоцького. Т. Темері пише, що тут Софія Потоцька хотіла збудувати склеп для праху С. Трембецького, в знак поваги до першого співця "Софіївки", який у своїй поемі, між іншим, говорив, що Софія - найкраще оздоблення саду. Але ці задуми не були здійснені.

Відповідно до короткого звіту про роботу, здійснену в Царициному саду з 1837 по 1 квітня 1847 р., був 1843 р. "зведений із цегли нижній поверх альтанки на острові Верхнього ставу", а 1844 р. "закінчене будівництво кам'яного павільйону, за винятком підлоги"; 1845 р. "зведений з цегли верх в альтанці на острові Верхнього ставу і вкритий залізом". Судячи з цього звіту, спорудження Кам'яного павільйону на острові Анти-Цирцеї було закінчено 1845 р.

Як пише Т. Темері, цей павільйон будувався в готичному стилі. Відомо, що після відвідування парку 1847 р. Миколою І за його вказівкою цей павільйон було знесено, а на його місці 1850 р. побудували новий в стилі епохи Відродження. Він існує і в наш час, і його називають відповідно до кольору первісного пофарбування Рожевим. Проект Рожевого павільйону зробив для "Софіївки" академік архітектури О. І. Штакеншнейдер, а спорудження його здійснювалося під керівництвом архітектора І. Макутіна.

Нинішній павільйон - стрімка споруда, яка логічно вписалася в загальний ансамбль острова з його деревами, кущами і є центральною архітектурною точкою на острові. В основі плану павільйону лежить восьмикутник.

Цікаве його внутрішнє ліплення, а також ліплені стрічки, ліплений фриз фасадного навісу, який обрамлює його з усіх боків. Хоча загалом архітектурні споруди парку, в тому числі і Рожевий павільйон, залишають досить сильне враження, тому що вони вдало вписались в ландшафтні композиції, ніби зрослися з ними, становлячи єдине логічно закінчене ціле, однак, на думку спеціалістів (Наймарк, 1939), будувались вони без достатньо кваліфікованого керівництва, інколи недбало і грубувато. Тільки цим, як зауважує 1.1. Наймарк, можна пояснити численні приклади порушення головного правила "незвисання", тобто верхні частини архітектурних елементів в багатьох випадках ширші від нижніх, а замість об'ємних елементів виконані плоскі. Там само наводяться й інші недоліки і помилки, які навряд допустив би архітектор в проекті. У 1974 р. проведена повна реставрація Рожевого павільйону із заміною гранітної основи.

Але повернемося до Амстердамського шлюзу, де завжди гамірно, багатолюдне і весело. Тут відвідувачі, ознайомившись з основними об'єктами парку, займають чергу і чекають, щоб здійснити подорож підземною річкою Ахеронт. Згадується Амстердамський шлюз вперше у Т. Темері, тому можна стверджувати, що ця назва виникла йде у засновників парку і пов'язано це з голландським містом Амстердамом, де подібні споруди зустрічаються часто. Шлюзове облаштування створено в перший період будівництва парку і призначене для пропускання човнів з Верхнього ставу в підземну річку Ахеронт і, навпаки, а також для спуску води із ставу.

Шлюз складається із двох взаємодіючих частин. Перша діє постійно, перекриває воду з Верхнього ставу. Внизу є контрольна заслінка, через яку з допомогою гвинта можна регулювати до певного рівня глибину води в підземній річці і в ставку, або повністю випустити воду з нього. Цю частину шлюзового обладнання теж було зруйновано під час повені 1980 р. а потім виготовлено знову.

Друга - одноразової дії шлюз, коловорот якого приводиться в рух спеціальною лебідкою, і дерев'яний щит на масивних залізних ланцюгах може або опускатися, повністю перекриваючи доступ води в підземну річку, або підніматися, відкриваючи воду. Для того, щоб човен міг попасти з Верхнього ставу в підземну річку Ахеронт, необхідно за допомогою лебідки перекрити щитом вихід води з шлюзового каналу. Потім гвинтом на постійно діючому вхідному шлюзі відкривається його контрольна заслінка, і канал шлюзового обладнання наповнюється водою. Коли вода підніметься до рівня Верхнього ставу, шлюз відкривається, як ворота, за допомогою подовжених важелів, і човен запливає в канал шлюзового обладнання. Потім вхідний шлюз закривається, а через нижнє вікно вихідного шлюзу за допомогою спеціальної заслінки повільно випускається вода. Після того, як рівень води в каналі шлюзового обладнання знизиться до глибини, яка забезпечує нормальний прохід човна підземною річкою Ахеронт, за допомогою великого колеса лебідки піднімається догори щит випускного шлюзу, і човен без перешкод може рухатися підземним каналом до причалу на Ахеронтійському озері. Зробивши цю операцію в зворотному напрямку і човном піднявшись разом з водою до рівня Верхнього ставу, можна здійснити по ньому подорож.

Безумовно, що при такому масовому відвідуванні парку, яке буває останніми роками, організація прогулянок човнами цією схемою маршруту практично неможлива, тому шлюзове обладнання давно працює лише в одному напрямку. Бажаючі прогулятися підземною річкою Ахеронт можуть сісти в човен або біля Амстердамського шлюзу і, допливши до Ахеронтійського озера, зійти на берег, або ж навпаки.

Підземна річка Ахеронт була споруджена в перший період будівництва парку, її довжина під землею - 211 м, а починаючи від Верхнього ставка - більше 223 м, ширина З м і висота 3 м; глибина води в каналі досягає 1 м. Протягом всього підземного каналу влаштовано 4 люки, з допомогою яких частково забезпечується його освітлення, а також здійснюється аерація. При цьому вражає геніальність інженерного розрахунку в поєднанні вибору віддалі при влаштуванні люків і вигинів каналу, що передбачає абсолютну відсутність протягу і убезпечує відвідувачів від застуди навіть в найжаркішу погоду. Віддаль від Амстердамського шлюзу до першого люку складає 66 м, від першого до другого - 40 м, від третього до четвертого - 19 м, від четвертого до виходу в Ахеронтійське озеро - 44 м. Можна тільки уявити, яку величезну і трудомістку роботу було виконано вручну і за об'єму, і за затратами. Було викопано біля 3000 м землі, стіни каналу і основа облицьовані гранітом, склепіння в основному виконано в арочному стилі у вигляді цегельних замків і лише частково спочатку було зроблене з дубових брусків, а пізніше перекрите залізобетонними плитами. Відвідувачі парку, особливо в літній період, недаремно прагнуть після завершення екскурсії здійснити подорож підземною річкою Ахеронт. Тут, в глибокій тиші, в приємній свіжості та прохолоді вони швидко відновлюють сили, одержують додатковий емоційний заряд від приєднання до незвичайного і ще довго з вдячністю згадують тих, чиїми руками ось уже протягом майже 200 років він старанно зберігається.

Отже, відпочиваючи в човні, що, злегка погойдуючись, повільно рухається, і спостерігаючи за люками, що, як зірки в нічному небі, повільно пропливають над головою, ви через 8-Ю хвилин побачите перед собою світлий отвір, почуєте шум води, шелест листя і спів пташок. Поступово він буде збільшуватися, розростатися і нарешті над вами розкриється небо, а ви опинитеся в круглому басейні, над яким схилили своє гілля вікові ясени, клени, а береги завиті виноградом. Вода з Ахеронтійського озера, яке Л. О. Казарінов назвав "Мертвим озером", відкритим каналом та каскадом гранітних сходів з шумом лине під білий металевий місток, який видніється попереду, і великим водоспадом стрімко падає в р. Стікс, води якої зливаються за уявленнями древніх греків з водами Океану. Л. О. Казарінов, називаючи басейн "Мертвим озером", посилається на Л. Метцеля, але приводить різні необгрунтовані версії його назви, які не заслуговують уваги. Враховуючи те, що С. Трембецький, Т. Темері та С. Гроза, які раніше описали парк, це водоймище називали просто басейном, треба вважати, що назва "Мертве озеро" позбавлена всякої символіки і виникла значно пізніше, певно тому, що тут в затишному місці постійно стоїть штиль, ніколи не буває хвиль і тому створюється враження, що вода не рухається. Відомості про те, що Мертвим озером давні греки називали міфічне море в підземному царстві, де мешкали душі померлих, про що стверджують 3. Г. Головерда, 3. Я. Іванова, Б. С. Сидорук (1976), в наших дослідженнях не підтвердилися. Цю довідку ми залишаємо в цьому виданні для тих, хто ще буде досліджувати "Софіївку", а ми надалі будемо називати цей басейн Ахеронтійським озером, з якого спокійні води Ахеронта разом з бурхливими водами р. Коціти впадають через Головний водоспад у води річки Стікс. Площа Ахеронтійского озера - 800 кв. м, глибина -1,5 м. На правому березі озера влаштовано люк, через який підземним каналом вода тече до фонтану Семиструмінь. 1999 року проведено капітальний ремонт цього озера.

Човен пришвартовується до гранітної пристані. Вийшовши на берег, ви можете пройти до невеликого гарного білого залізного місточка, перекинутого через канал. З цього мосту розкриється перед вами Площа зборів, найбільш пожвавлене місце парку. Новими кольорами розкриється і храм Посейдона у вигляді великої гранітної вази, наповненої яскравими квітами. А далі - дзеркало Нижнього ставу, або Іонічного моря, Нижня алея, а ще вище - тераса Бельв'ю, від неї алея, що стрімко спрямована догори, посередині штучної просіки до Китайської альтанки. Тераса, просіка й алея з Китайською альтанкою влаштовані садівником К. Ферре в 1838-1842 рр. Алею було викладено звичайною цеглою, а 1986 р. повністю реставровано, так само і терасу Бельв'ю. Цеглу замінили більш стійким матеріалом - плімфою, яка прекрасно вписується в навколишній ландшафт.