Перед нами - Темпейська долина, багата своєю романтичною історією. Т. Темері в своїх примітках до путівника по "Софіївці" дає опис Темпейської долини, яка знаходиться в Греції і затиснута між горою Олімп і Оссой, а посеред долини несе свої чисті води річка Пеней. Змальовуючи природну красу Темпейської долини, Т. Темері підкреслює, що зазвичай, мистецтво намагається наслідувати природу, але тут - навпаки - природа наслідує мистецтво. У цьому місці Л. Метцель намагався створити прообраз грецької Темпейської долини. Тут, як описує Т. Темері, росли 9 берестів. Можна вважати, що вони алегорично відображали дев'ятьох синів Потоцького. Двоє з них (Костянтин та Микола) померли в ранньому віці, а також і дочка Потоцьких Гелена. Як пам'ять про рано втрачене життя, бачимо гранітний обеліск, який в сучасних путівниках має назву "Усічена колона", хоч Т. Темері і С. Гроза називають її Розбитою або Зламаною колоною.

Біля основи обеліска покладено надмогильний гранітний камінь, який нагадує лева, що спить, а поряд шепоче струмок річки Кам'янки, майстерно розбитий на три окремих маленьких водоспади. Називаються вони "Три сльози" й алегорично виражають смуток матері за трьома померлими дітьми.

Темпейська долина багата символікою, яка повинна навіювати відвідувачам почуття журби та роздумів. Тут екскурсовод повідомить деякі епізоди з біографії С. Щ. Потоцького, які висвітлять історію виникнення парку, допоможуть глибше зрозуміти й осмислити окремі його композиції, зокрема символічну могилу першої коханої дружини Гертруди Кемеровської. Праворуч на гранітному постаменті встановлений мармуровий бюст давньогрецького філософа Платона (427-347 рр. до н. е.).

У парку ви побачите бюсти Платона, Арістотеля, Гомера та Сократа. Як уже повідомлялося, після революції 1917 р. їх забрали з колишнього парку графа Шувалова (м. Тальне, Черкаської обл.), чоловіка внучки Потоцьких Софії. Спочатку вони зберігалися в Уманському краєзнавчому музеї, а 1957 року разом з бюстом "Помираючий Олександр" та скульптурою Аполлона Бельведерського були передані в парк, про що свідчать відповідні документи.

Залишаємо Темпейську долину, і перед нами відкривається одна з найкрасивіших перспектив центральної частини парку - Єлисейські поля. У міфах стародавніх греків Єлисейські поля - це прекрасні луки, оточені густим лісом різноманітних дерев, які легкою тінню покривають співбесідників, коли вони відпочивають на ложі з квітів. Солов'ї та інші співучі пташки пурхають над ними і, ніби снігом, обсипають їх квітами, зібраними на сусідніх луках. Відомий російський мандрівник І. М. Долгорукий, відвідавши Софіївку в 1810р., писав: "Якщо ви хочете мати правдиве поняття про те, що звичайно називають полями Єлисейськими, земним раєм, прийдіть у Софіївку і подивуйтесь в ній генію творчому. Там природа і мистецтво, поєднуючи всі сили свої, створили пречудову картину. Яка гармонійна злагода в дивовижному злитті їх взаємних робіт! Ніщо не може зрівнятися з тим, що тут бачиш: все зачаровує, захоплює. Не думайте одначе, щоб я хотів представити вам красу надуману. Сад цей - один із щасливих і неодмінних наслідків мистецтва людського...". Коли підходиш до цієї поляни, де все дихає затишком, спокоєм, тишею, яку порушує лише спів птахів та ледь чутне струміння річки Кам'янки, чи відтепер - Стікс, - праворуч бачимо гранітний місток, названий чомусь Т. Темері Мостом рослин. Можливо, це пов'язано з тим, що тут найбільш різноманітно свого часу і тепер представлена екзотична рослинність, а літнього часу, як пише Л. О. Казарінов, вздовж алеї по Єлисейських полях виставляли з оранжереї в діжках та горшках також рослини лимонів, апельсинів, кипариси, азалії та ін. По ту сторону мосту на гранітному п'єдесталі встановлено бюст давньогрецького поета Гомера, автора знаменитих "Іліади" та "Одіссеї". Бюст Гомера встановлено на місці, де раніше стояв на мармуровому п'єдесталі бронзовий бюст першого співця "Софіївки" С. Трембецького. Л. О. Казарінов повідомляє, що спереду на п'єдесталі був вигравіруваний вірш Трембецького польською мовою; в перекладі українською він звучить так:

Пливи, струмок, швидким потічком,
На дикий камінь поспішай
Прощай сказати берегам тінистим,
Місця квітучі залишай.
Ось і минає день щасливий,
Яких так мало маєм ми.
Ледь встигне вигулькнуть,
Як вже спішить від нас він геть.

За твердженням Л. О. Казарінова, бюст С. Трембецького в 1907 р. був викрадений з парку. Згідно Т. Темері (Themery, 1846), на цьому місці стояла статуя Юзефа Понятовського з білого мармуру, а бронзовий бюст С. Трембецького в той час, знаходився в ротонді, яка мала назву Афінська школа. Ротонди давно немає, але величезні камені, схожі на лави і столи для вчителів та їх учнів, зазвичай, лежать на місці. Л. О. Казарінов, описуючи цю ділянку парку, зауважує, що тут уздовж берега струменя річки Кам'янки росла розкішна алея чинар, які своїм широким лапастим листям, стрункими, правильної форми стовбурами, увінчаними могутньою кроною, створювали чудовий краєвид. На жаль, ця алея вимерзла в 1889 р. Т. Темері сповістив, що тут росла велика кількість тополь пірамідальних.

Біля входу на Єлисейські поля лежить гранітний валун природної форми, а поряд з ним тесана чотиригранна шліфована гранітна колона. Ці два камені випадково виявилися поряд в "Софіївці" і з часом почали називатися композицією "Природа та мистецтво". Вперше таку назву цієї композиції ми знаходимо в рукописному нарисі Л. О. Казарінова: "Ці два камені символізують: один - мистецтво, другий - природу". І всі наступні автори описують ці камені, як спеціально створену в 1796-1800 рр. малу архітектурну форму "Природа та мистецтво".

Намагаючись розгадати призначення тесаної колони, ми уважно вивчили доступні нам літературні й архівні дані про "Софіївку". У поемі С. Трембецького нашу увагу привернула така розповідь: повертаючись з Афінської школи, поет почув гомін недалеко від того місця і попрямував туди. Він побачив великий гурт знесилених, зморених кріпаків, які при допомозі канатів пересували з великим зусиллям довгий камінь, виготовлений із внутрішньої частини скелі, який називається обеліском. А кому він буде поставлений, свідчить напис: "Внук Діони поставив четвертій Хариті". Адам Міцкевич в своєму поясненні до тексту поеми "Софіївка" пише, що Діона, згідно з поглядами деяких поетів - мати Афродіти (Венери), значить Ерот (Амур, Купідон) - бог кохання (син Венери) доводиться Ліоні внуком. Трембецький називає в поемі четвертою Харитею (четвертою грацією) Софію Потоцьку. Далі він оповідає, що цей рівний гладенький камінь лежить в присмерку лісу і колись піде на піраміду, в якої будуть однакові чотири сторони, як у давнину Рим поставив Цестею. У давньогрецькій міфології Харити - три богині (Аглая, Єфросинай, Талія) веселощів та радощів життя, уособлення граціозності, витонченості. З архівних даних нам відомо, що С. Щ. Потоцький дійсно мав намір поставити обеліск в парку на честь Софії. Де Лагард, наприклад, пише, що обеліск Софії виготовлений з одного блоку граніту, і наводить напис грецькою мовою "Кохання - Софії".

Є. Лоєк (1982), посилаючись на архівні документи, оригінали яких зберігаються в Польщі, наводить такий факт: Станіслав Костка Потоцький, родич Потоцьких, просив Софію передати обеліск для колекції в його парк в Біланово. Однак в листі, відісланому з Тульчина 12 березня 1816 р., Софія відмовилася передати обеліск, пославшись на те, що на ньому вибито французькою, грецькою та латинською мовами "Кохання - Софії", і що він зроблений покійним чоловіком для встановлення на подвір'ї палацу "Софіївки". Далі Софія пише, що її син Олександр бажає встановити монумент якнайшвидше, а вона розпоряджатися ним не має права.

С. Гроза (Groza, 1843) пише, що біля дороги від Амстердамського шлюзу до оранжерей лежать два прикритих граніти 15 ліктів і 7 дюймів довжиною, призначених на обеліск Софії Потоцькій. Далі С. Гроза посилається на повідомлення С. Трембецького. Вивчивши ці літературні та архівні дані, ми вважаємо, що перед нами одна з колон, призначених для встановлення обеліску Софії. Це припущення підтверджується і вимірами: висота колони - 362 мм, ширина чотирьох сторін біля основи - по 1020 мм кожна, а ширина чотирьох сторін біля вершини колони - 870 мм кожна. Дві колони, описані С. Грозою, мали спільну висоту 7010 мм, тобто, по 3055 мм кожна. Зіставлення розмірів висоти, також свідчить на користь версії про справжнє призначення цієї гранітної колони.

Піднявши автокраном колону, ми переконалися, що і четверта сторона її також шліфована, але напису, про який писав С. Трембецький, там немає. Тому стверджувати, що це дійсно одна з колон, призначених для обеліску Софії, та що саме про неї розповідав С. Трембецький, ми не можемо. Однак, погодитися, що це спеціально задумана композиція, як пишуть окремі автори, нам здається цілковито абсурдним, бо хоч С. Щ. Потоцький був багатий, все ж він не міг би згодитися на те, щоб тесати для цієї композиції колону з усіх чотирьох сторін та ще й на конус.

Праворуч, в оточенні столітніх сосен на гранітному обеліску встановлено бюст Арістотеля (384-322 рр. до н. е.) давньогрецького філософа та вченого.

Учився Арістотель у Платона в Афінах, потім заснував Лікей (ліцей), або "перипатичну" школу (від грецького "перипатетикос" - проходжуюся). Під час читання лекцій він походжав в Лікеї із своїми слухачами, звідси і назва школи. Представники цієї школи займалися також і конкретними науками, такими, як історія, теорія держави, фізика, географія, астрономія, музика та ін. Вихованцем Арістотеля був Олександр Македонський. Після смерті вченого цю школу біля 34 років очолював Теофраст - один з перших ботаніків стародавнього світу, який створив класифікацію рослин, систематизував накопичені спостереження з морфології та медичного використання рослин.

Прямуючи по алеї вглиб Єлисейських полів, ліворуч на прекрасно спланованому зеленому лужку ви побачите гранітну вазу, яка явно не гармонує з фундаментальним за розміром гранітним п'єдесталом. Відомості про те, що в центрі лужка стояла ваза, прикрашена квітами, знаходимо у В. Іващенка (1895) та у А. О. Казарінова. Але в ті часи, коли В. Іващенко описував парк, тут стояла чотирикутна гранітна колонна, а на ній - бюст С. Трембецького. Однак раніше, як пише В. Іващенко, ця колона прикрашалася вазою з квітами.