Відомо, що в Англії, яка була законодавицею мод в садово-парковому мистецтві в кінці XVII ст., в літературному відношенні виникла ціла низка явищ, близьких до сентименталізму. Це період, який прийнято називати передромантизмом, що передував романтизму початку XIX ст. Найбільш позитивним в передромантичній літературі кінця XVIII ст. було звернення до народної творчості. Обурюючись егоїстичною і нікчемною сучасністю, сумуючи за героїчним і поетичним минулим, багато хто з письменників Англії звертається до народних (англійських, шотландських та ірландських) пісень та балад. Швидке зникнення цих пам'яток народної творчості примушує письменників і вчених бережливо записувати пісні та легенди, які ще збереглися.

В традиціях народної творчості видав в 1762-1765 рр. свої "Твори Оссіана" син шотландського селянина, сільський учитель і збирач фольклору Джеймс Макферсон (1736-1796), "Поеми Оссіана сина Фінгала", які мали великий успіх і не лише в Англії.

Оссіан - шотландський бард III ст., супроводжував свого батька, короля Морвена, в його поході на Ірландію; після смерті батька він приймає командування військом. З часом, постарівши і осліпнувши, Оссіан залишає державну діяльність і починає складати пісні в пам'ять про свого сина, Оскара, який був підступно вбитий. Вдова сина, Мальвіна, залишається біля Оссіана, вивчає його поезію і передає іншим.

Епічна розповідь Оссіана постійно переривається ліричними відступами, меланхолійними зверненнями до сонця, зірок і стихій. Головні епізоди поеми носять не героїчний, а любовний характер. Розповсюджений в шотландській народній поезії мотив родової ворожнечі і загибелі двох закоханих із ворогуючих родів особливо часто використовується в цьому творі. Прекрасні дівчата (Кольма, Даура та ін.), про яких співає Оссіан, покидають своїх батьків, щоб втекти з коханими, але гинуть, ставши жертвами родової ворожнечі та підступності ворогів. Кольма оплакує нареченого і брата, які вбили один одного в поєдинку, і помирає від горя; Даура гине на скелі, що посеред моря, а в цей час брат, наречений і батько марно намагаються врятувати її.

Ліричні відступи Оссіана пронизані похмурою безнадійністю, як і трагічні епізоди його оповідань. Доля кожного з героїв поем закінчується трагічно, далі йде опис його могили. "Тісне тепер твоє житло!" - говориться в поемі про одного з героїв. - Похмуре місце твого покою! Трьома кроками я обходжу тепер твою могилу. А яким величним ти раніше був! Чотири камені з мохом вкритими вершинами - єдиний пам'ятник про тебе. Дерево з негустим листям, висока трава, що шумить під вітром, вказують очам мисливця могилу Морара..."

Поеми Макферсона, не дивлячись на властиву їм похмурість та сльозливо-сентиментальну патетику, мали велике значення для розвитку світової літератури і, природно, знайшли своє відображення в садово-парковому мистецтві. Оссіана, як видатного співця народного епосу Шотландії, називали "північним Гомером". Образами Оссіана надихався молодий Гете, а пізніше Байрон і Гюго. Як показали дослідження Ю. Д. Левіна "Оссіан в російській літературі", Росія також не лишилася осторонь від цього європейського літературно-громадського захоплення (Левін, 1980). Оссіанівські теми знайшли своє відображення в творчості Карамзіна, Державіна, Жуковського, Озерова і Гнедича, Рилєєва і Кюхельбекера, Пушкіна і Лєрмонтова. Як зауважує Ю. Д. Левін, вони залишили слід в поезії декабристів, сприяли становленню російського романтизму.

Враховуючи, що в Умані жив один з керівників Південного товариства декабристів С. Г. Волконський і сюди приїздили декабристи П. І. Пестель, М. П. Бестужев-Рюмін, В. Денисов, а в 1821 р., проїздом в Тульчин, можливо, відвідав Умань і О. С. Пушкін, можна цілком погодитись з дослідженнями Д. С. Лихачова, що оссіанічні мотиви знайшли своє відображення і в" "Софіївці" і, на нашу думку, в першу чергу на ділянці від Головного входу до Тарпейської скелі, яка, як відомо, будувалася в період з 1838 по 1859 рр.

На схилі зліва розкинулася природна діброва, яку назвали Дубинкою. Справді, на цьому місці колись був дубовий ліс, але від нього зберігся лише один 300-літній дуб на галявині біля Китайської альтанки. А ці дерева, що створюють картину густого природного дикого лісу, висаджені пізніше, вік їх менше 200 років. Частина їх посаджена ще в перший період будівництва парку, частина - пізніше, а ще більше тут самосіву, який роками не вирубувався, і лише протягом 1999-2002 рр. граби, клени, ясени і інші самосівні дерева та кущі були вирізані, викорчувані і після планування посіяно газон. Тепер та ділянка парку милує око відвідувачів красою велетнів-дубів та свіжою зеленню газону. Років 50 тому, за Дубинкою висаджені і дерева-екзоти. Вірніше було б назвати цю ділянку Грековим лісом, адже колись в цьому районі Умані був цей ліс, відомий з часів турецької навали в 1674 р. (Літопис Самовидця. - К., 1971. - с. 119). Очевидно, від назви лісу і балка, що проходить через весь парк вздовж південного його краю, дістала назву Грекової. Останні залишки Грекового лісу, що ще зберігалися у вершині Грекової балки, були вирубані і продані на початку XX ст. для поповнення місцевої казни.

Відразу біля входу в парк зліва, вгору по схилу простягається дорога, довжиною 1 км, яка веде до адміністративно-господарської зони. Вона прокладена у 1986 р., а в 2002 р., після закінчення будівництва нового ставу, її перебудували.

Привертає увагу своєю мальовничістю узвишшя, засаджене ялівцем козачим, туями, ялинами. Під цим насипом, як ми уже відзначали, - басейн для збору води із джерела "Грот Діани", збудований в 1838 р. Поряд розташована план-карта "Софіївки" (автор - бувший головний архітектор міста П. Клименко), на якій позначені головні об'єкти парку, дана коротка історична довідка.

Прямуючи Головною алеєю, що в'ється вздовж русла річки Кам'янки, милуємося мальовничими краєвидами, слухаємо спів птахів, лагідне дзюркотіння води, шелест листя над головою, дивуємося неповторній красі природи і творінню людських рук. На лівому березі - кам'яні композиції, гроти. Про них не збереглося легенд, міфів чи навіть народних переказів, чим так багата "Софіївка". Це, на нашу думку, є теж доказом, що ця ділянка, створена в другий період будівництва парку, відображає оссіанічні мотиви, модні в той час в мистецтві та серед освічених людей Росії. Ось ця група гранітних брил, де росте таксодій дворядний, хіба не нагадує символічну могилу з чотирьох каменів одного з героїв поеми - Морара?

А там поряд величезний грот, утворений навислою брилою граніту, дійсно може відображати Фінгалову печеру (Фінгалова печера знаходиться у Великобританії на узбережжі острова Стаффа (Гебридські острови), її довжина біля 70 м, а висота до ЗО м. Дно вкрите водою. Має багатогранні базальтові стовпи, в ній дуже своєрідна акустика).

Далі по ходу Головної алеї на високій кам'янистій скелі видніється дерев'яна альтанка. Легкої конструкції, вона ніби завершує скелю, вдало вписується в навколишній пейзаж. Вперше її встановлено в 1839 році, пізніше, коли постаріла, - зняли, і лише в 1950 році відновили знову.

Скеля називається Тарпейською. Так називається південно-західна стіна Капітолійської фортеці Стародавнього Риму, яка збереглася до нашого часу. Ця назва вперше зустрічається в нарисі Л. О. Казарінова. При Потоцьких тут закінчувався парк.

Одна з легенд розповідає нам, що Ромул (легендарний засновник і перший цар Риму), бажаючи закріпити мирні відносини з сусідніми племенами, хотів одружити своїх воїнів з їхніми дівчатами. Але вони не довіряли римлянам і не хотіли віддавати дівчат за них. Ромул наказав влаштувати свята, на які запрошував сусідів. Під час одного з свят по знаку Ромула його воїни захопили дівчат з племені сабінян. Тіт Тацій, цар сабінян, - оголосив війну. Але Капітолійська фортеця, огороджена високими стінами, була неприступною. Тіту Тацію вдалося домовитися з дочкою першого консула Капітолійської фортеці Тарпеєю: вона відчинить їм ворота, за що одержить все, що носили воїни на лівій руці, а носили вони масивні золоті браслети. Коли сабіняни ввірвалися до фортеці, Тіт Тацій, в знак зневаги до зрадниці, разом з браслетом кинув до її ніг щит, адже щити носили теж на лівій руці. Всі воїни за прикладом свого вождя зробили те саме, і Тарпея загинула під щитами. А конфлікт закінчився мирно: облога фортеці продовжувалася кілька місяців, за цей час сабінянки переконалися, що вони не рабині, а жінки, яких люблять і поважають, їм стало жаль своїх чоловіків. Розпустивши в знак печалі волосся, вони кинулися до своїх батьків і братів, благаючи не вбивати їх чоловіків. А тіло Тарпеї скинули з стіни, яка з того часу і називається Тарпейською. Звичай скидати з цієї стіни засуджених на смерть державних злочинців існував в Римі аж до нашого часу.

Але цю ділянку парку можна розглядати і з позиції оссіанічних мотивів. Можна припустити, що скеля, на якій стоїть альтанка, то оточена морем одинока кам'яна брила, на якій загинула Лаура - одна з героїнь Д. Ж. Макферсона, особливо, якщо врахувати, що в 1841 році планувалось провести воду під цю скелю і влаштувати тут каскад (документ N1 п. 7). А. О. Казарінов згадує в своєму нарисі про ніби спеціально влаштованій тут п'явочник. Можливо, підведення води до скелі не довели до кінця після приїзду Миколи І, який не дав згоди на введення елементів оссіанізму в мотиви "Софіївки", про що свідчать і перероблені з готичного в класичний стиль вхідні башти. Отож, в круглому водоймищі (зараз це сухий котлован) могли водитися і п'явки.

В парку ще багато нерозгаданих таємниць, які належить розкрити, глибоко вивчивши літературну спадщину та архівні матеріали минулого.

Зліва по ходу маршруту - малопомітний камінь, на якому вибито і цифри "1838". Це дата будівництва Головної алеї та водопроводу. Крім того, це своєрідний пам'ятник безіменним будівельникам-майстрам, чиєю працею створювалась ця частина парку. До повені 1980 року цього каменя ніхто не пам'ятає, мабуть, він "заплив" ґрунтом ще багато років тому.

Трохи далі джерело - "Срібні джерельця". Оформлення його виконано в античному стилі. Перед вами підковоподібна споруда, на краях якої дві гранітні вази з декоративними рослинами. На середній частині вертикальної стінки цієї гранітної споруди - декоровані бронзою трубки, з яких весело біжать струмочки кришталево-чистої джерельної води, що весело перекликаються між собою ніжним дзюрчанням, ніби запрошують подорожнього (мандрівника) напитися цілющої вологи.

Фонтан "Срібні джерельця" був споруджений в 1974 р. за проектом київського архітектора О. І. Лопушинської на місці будки із залізною трубою для випуску води, яка стояла тут з 1850 р. (згідно рукопису А. О. Казарінова).