ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ, БУДІВНИЦТВА, РОЗВИТКУ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕНДРОПАРКУ "СОФІЇВКА"

Павільон Флори

Дендрологічний парк "Софіївка" Національної академії наук України, який знаходиться в м. Умані Черкаської області, широко відомий далеко за межами України як одне з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII - першої половини XIX ст. і стоїть в одному ряду з такими шедеврами паркобудівниитва Європи, як сад Бальбі у Флоренції (Італія), парк Сан-Сусі у Потсдамі (Німеччина) і палацовий парк у Версалі (Франція).

В історії заснування, будівництва та розвитку "Софіївки" ми виділяємо шість окремих періодів.

1. Період перший, 1796-1831. Заснування.
• Станіслав Щенсний Потоцький
• Софія
• Історичні події періоду
• Людвіг Метцель, початок будівництва
• Софіївка у перші роки існування
• Останні роки періоду Потоцьких
2. Період другий, 1831-1859. Царицин сад.
3. Період третій, 1859-1929. Училище садівництва.
4. Період четвертий, 1929-1955. Державний заповідник.
5. Період п’ятий, 1955-1980. Академія Наук.
6. Період шостий, 1980 по теперішній час. Відновлення.

Щоб осягнути історію "Софіївки", потрібно хоча б коротко ознайомитись з історією Уманщини і життям її тодішнього власника графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького.

Уманщина з 1609 р. належала Польщі і була подарована польським королем графу Калиновському, який передав її в придане одній із своїх дочок - Гелені. Вона в 1726 р. продала її Станіславу Потоцькому, а той у 1732 р. подарував її своєму племіннику Францишеку Салезію. Магнат Францишек Потоцький, онук коронного гетьмана Польщі, або Речі Посполитої, був надзвичайно багатим. Його резиденція знаходилася в м. Кристинополі (нині Червоноград Львівської обл.) і за багатством не поступалася резиденції польського короля.

Станіслав Щенсний Потоцький

Станіслав Щенсний, єдиний син Салезія Потоцького, народився у 1751 р. (за іншими відомостями у 1752 р.). Вихователем його був ксьондз Вольф, для свого часу дуже освічена людина. Він намагався виховати у юного графа високу мораль, зокрема почуття милосердя і турботи про селян, які своєю працею будуть створювати його багатства. Батько і мати Щенсного були дуже суворі, а мати навіть деспотичною по відношенню до сина. Батьки плекали мрію, що дружиною їхнього сина буде якщо не королівська дочка, то, у всякому разі, дочка багатого князя чи графа. Всупереч мріям батьків Щенсний полюбив Гертруду, дочку графа Я. Комаровського, який володів лише кількома селами. З нею Щенсний таємно від своїх батьків обвінчався в 1770 р. Це заміжжя коштувало Гертруді, тоді уже вагітній, життя. За наказом Салезія Потоцького Гертруду викрали і перевозили, щоб позбавити волі, у монастир. Дорогою, щоб вона криком не зрадила своїх викрадачів, її накрили подушками, під якими вона задихнулася. Труп Гертруди вкинули в ополонку на ставку. Дізнавшись про це, юний Потоцький намагався покінчити життя самогубством, але його врятував джура. Батько Гертруди розпочав судову справу, яка загрожувала Салезію Потоцькому вигнанням із Польщі. Не витримавши сорому, що чекав на них у майбутньому, на початку 1772 р. раптово померла мати Щенсного, Ганна Ельжбета, а 11 жовтня того самого року помер і батько.

20-річний С. Щ. Потоцький залишився єдиним господарем величезного маєтку, обтяжений мільйонними боргами батька. Оскільки Галичину захопила Австрія за першим розподілом Польщі, молодий магнат не захотів жити у Кристинополі. Одружившись у 1774 р. на багатій нареченій знатного графського роду Юзефіні Амалії Мнішек, Щенсний через рік переніс свою резиденцію на територію Польщі в Тульчин. Всі свої маєтки у Галичині він віддав графу Попінському, який зобов'язався виплатити борги його батька і передав Потоцькому на 50 років право на користування державним Звенигородським староством.

Палац Потоцьких у Тульчині

Вперше у 1774 р. відвідавши свої маєтки на Правобережній Україні, С. Щ. Потоцький був вражений красою і щедрістю цього краю. Він вирішив зайнятися господарюванням. У 1782 р. в Тульчині було споруджено прекрасний палац; тут же заклали великий парк, багатий не тільки місцевою, але й екзотичною рослинністю. Мандруючи з молодою дружиною по Європі, Щенсний привіз з Італії в Тульчин багато саджанців пірамідальної тополі.

У своїх маєтках Потоцький велику увагу звертав на удосконалення сільського і лісового господарства. Головний управитель маєтків був досвідченим фахівцем. У маєтках висівали нові на той час для Польщі сорти пшениці, жита, вівса. Багато робилося для покращення порід великої рогатої худоби. Селян поступово переводили на так званий генеральний чинш, тобто замість усіх повинностей вони сплачували гроші. Коли ж селян, переведених на такий чинш, залучали до роботи на поміщика, їм за неї платили грошима. Така форма розрахунку була вигідна кріпакам і сприяла розвитку їхньої господарської ініціативи. У розробленій для маєтків Потоцького інструкції ключовому економу (управителю певного району населених пунктів) вказувалось, що "економ повинен до підлеглого (кріпака) ставитись як до людини, але якщо він не може, що важко уявити, то, у всякому разі, він повинен підлеглого вважати за найважливіше добро господаря, якому він служить". У іншому пункті говориться, що кожен підлеглий повинен жити не у землянці, а в надземній хаті, яку має збудувати певний десяток селян. Ключовий економ повинен слідкувати, щоб усі селяни через кожні 6 років саджали у своєму дворі певну кількість яблунь, груш, вишень і шовковиці. Зобов'язувались також селяни на своєму подвір'ї, а також в ярах та інших непридатних для оранки землях висаджувати для своїх потреб швидкорослі дерева - верби і тополі. Весною в маєтках Потоцького всі села буяли білосніжним цвітом фруктових дерев.

В Україні С. Щ. Потоцькому належало біля 1,5 млн. га, на нього працювало 130 тис. кріпаків, а річний прибуток пана складав 3 млн. злотих (Lojek, 1982).

З 1773 р. С. Щ. Потоцький поринув у політичне життя Польщі. Він отримав від короля звання воєводи Руського. Руське воєводство - Галичина - належало тоді до Австрії, і польський воєвода не мав там ніяких конкретних обов'язків, однак це звання давало йому право вважатися сенатором. На польському сеймі у 1784 р. Потоцький оголосив, що дарує Речі Посполитій артилерійський полк і забезпечує його подальше утримання. З цього приводу поет Сярчинський написав вірш, у якому прославляв патріотизм Потоцького. Цей полк повинен був стояти у Тульчині, і для створення артилерійської частини сюди в 1786 р. направили поручника Л. Метцеля, майбутнього зодчого "Софіївки". Коли на польському сеймі у 1788-1789 pp. справи пішли не так, як бажали магнати, С. Щ. Потоцький з сім'єю виїхав у Відень і багато подорожував за кордоном.

З травня (н. cm.) 1791 р. польський сейм прийняв нову конституцію і деякі інші постанови, які обмежували права феодалів. Це викликало незадоволення серед польської знаті, а тому в жовтні 1791 р. С. Щ. Потоцький разом з гетьманами Северином Ржевуським і Ксаверієм Браницьким прибули в Ясси на головну квартиру російських військ, які брали участь у війні з Туреччиною, для обговорення плану боротьби з новими законами. Вірогідно, саме тут, в Яссах, Потоцький познайомився з прекрасною гречанкою Софією - дружиною генерала російської армії, коменданта Херсона графа Юзефа Вітта.

Хто ж вона - ця загадкова жінка, для якої було споруджено один із найкращих парків світу і названо в її честь?