Праворуч лужка з вазою розташована ділянка каменів різної величини. Камені вкриті мохом, між ними ростуть поодинокі дерева і кущі. Ледь помітні, в'ються між ними без певного напрямку стежки. Ця дика місцевість приваблює своєрідною, ні з чим не зрівняною красою, і ще на початку будівництва парку назвали її Критським лабіринтом. Про нього вперше згадує Т. Темері.

Сюжет цієї картини також взятий з грецької міфології і нагадує легенди про Дедала, Міноса, Пасіфая, Мінотавра, Тесея та інших героїв.

Мудрий цар Мінос (син Зевса та Європи) правив на острові Кріт. Він зумів збільшити свої багатства без завоювань, в основному за рахунок торгівлі. Але щастя в його домі не було. Пасифея, його дружина, народила дитину - напівлюдину, напівбика. Йому дали ім'я Мінотавр. Жив він у підземному лабіринті, побудованому Дедалом, куди йому приносили в жертву (щорічно або раз за кілька років) сім юнаків та дівчат, яких присилали з Афін як податок Міносу в знак спокути за вбивство сина Міноса в Аттиці. Афінський царевич Тесей вирушив на Кріт разом з юнаками і дівчатами, яких посилали в жертву Мінотавру. Дочка царя Міноса Аріадна, побачивши Тесея, закохалася в нього, тому таємно від батька дала йому гострий меч та клубок ниток. Коли Тесея і всіх приречених на розтерзання ввели в лабіринт, він прив'язав біля входу кінець нитки і пішов по заплутаних, безкінечних переходах лабіринту, з якого неможливо було знайти вихід і повернутися. Все далі йшов Тесей і нарешті прийшов туди, де знаходився Мінотавр. У страшному двобої переміг герой Мінотавра і по ниточці клубка вийшов з лабіринту і вивів всіх афінських юнаків та дівчат.

Тепер треба було потурбуватися про рятунок від гніву Міноса. Поспішивши на пристань, афіняни прорубали днища у всіх кораблів критян, щоб не було їм на чому кинутися за ними в погоню, і на своєму кораблі вирушили додому до Афін. Аріадна таємно від батька теж відправилася з ними. На зворотному шляху вони зупинилися на острові Наксос, і там Аріадну викрав закоханий в неї Діоніс (за іншою версією - її залишив там Тесей). Засмучений Тесей відправився далі, забувши змінити вітрила, як було домовлено з батьком, - і це стало причиною загибелі старого царя Егея, який у відчаї кинувся в море, коли побачив чорні вітрила замість білих, що свідчило про смерть сина. З тих пір море це почало називатися Егейським.

Йдучи алеєю мимо Критського лабіринту, ви милуєтесь молодим деревцем магнолії кобус, а зліва - тюльпанове дерево, що почало вже квітувати. Ви наблизилися до берега річки Стікс: весело дзюркотить її вода, виблискує, переливається під променями сонця. А на протилежному боці біля підніжжя крутого схилу мальовничо розрослися висаджені тут кущики борщівника з великим різьбленим листям та білими зонтиками квітів рудбекії, підбіла - всі вони чітко виділяються на фоні підстрижених газонів. А далі, праворуч по маршруту - штучно зрощені три дерева тополі білої, які, на превеликий жаль, вже відмерли. В народі називають їх "сімейним деревом" і пов'язують з історією сім'ї Потоцьких. Але більш всього, ці дерева спочатку не мали ніякого відношення до них. І лише пізніше, коли загинули дев'ять берестів, що раніше росли біля Розбитої колони, їх символіку механічно перенесли на тополі і навіть в путівниках називають "сімейним деревом".

Відразу ж за тополями розташований об'єкт, який С. Трембецький у своїй поемі назвав Афінською школою. Тут представлена зовсім інша, ніж на ділянці Критського лабіринту, композиція із гранітних брил. Придивіться уважно, і ви побачите, що величезні камені викладені ніби рядами і нагадують столи і лавки для учнів. За описом парку Т. Темері, десь тут стояла ротонда (кругла в плані будівля, зазвичай, увінчана куполом). У ній на той час стояв бюст С. Трембецького.

Ідучи далі алеєю, що проходить берегом річки Кам'янки, де гранітні брили Фінської школи різко контрастують із соковитою зеленню різноманітних рослин, які облямовують обидва береги, ви наближаєтесь до нового, ще більш захоплюючого, незвичайного краєвиду. Прямо перед вами відкривається два водоспади: один відразу тут, біля ваших ніг, другий - більш грандіозний і ефектний - далі. У цьому місці Вам розкажуть про композицію Чортів міст, яка була споруджена тут в перший період будівництва парку на честь легендарного переходу О. В. Суворова через Альпи. Композиція Чортів міст зруйнована під час повені 1980 р. і відновлена лише 1995 року О. В. Суворов жив в селі під Тульчином, бував на прийомах у С. Щ. Потоцького, доброзичливо ставився до його одруження з Софією і сприяв йому. Треба думати, що на честь цієї дружби і був створений цей символічний міст.

Проминувши звужену, замкнуту двома гранітними валунами частину алеї, ви вийдете на майданчик, посеред якого лежить камінь, схожий на черепаху. Т. Темері пише, що саме тут Софія пригощала Олександра 1 чаєм.

Праворуч побачите найбільший, висічений у природній скелі грот. Його назву Левовий або Громовий вперше зустрічаємо у Т. Темері. Грот здається створений самою природою. Вхід до нього розділений на дві половини гранітною, грубої форми підпорою, яка ніби підтримує його і надає йому цілком природного вигляду. Грот виконано настільки майстерно, що лише зайшовши до середини і побачивши в окремих місцях оброблені ділянки, ви переконуєтесь, що його створили людські руки. Він досить просторий, по ньому можна вільно прогулятися, обійти навколо гранітного шліфованого круглого столу. Недалеко від входу на правій стіні ще залишилися ледве помітні видовбані в стіні два рядки польською мовою, які належать, як стверджує А. Міцкевич, самому С. Щ. Потоцькому: "Забудь тут пам'ять про нещастя і прийми щастя віще, якщо ж ти щасливий, так будь ще щасливішим".

Там само в правому кутку гроту влаштований невеликий водоспад, гомін якого, очевидно, і став приводом для назви гроту Левовий або Громовий. Вода раніше поступала в грот по гончарній трубі, навколо якої були прокладені три порожні труби такого ж діаметру. Таке влаштування створювало своєрідну акустику, яка підсилювала шум води. У повоєнний період під час ремонту гончарні труби замінили азбоцементними більшого діаметру, і звуковий ефект, як стверджують старожили, дещо зменшився. С. Гроза, описуючи "Софіївку", називає цей грот гротом Каліпсо. Мабуть, він скористався малюнком В. Аллана 1815 року, на якому цей грот названо гротом Каліпсо. Ця назва, на нашу думку, більше інших відповідає задуму зодчого, про що свідчить міф про німфу Каліпсо та мандри Одіссея.

Після довгих поневірянь та пригод хвилі викинули напівживого Одіссея на піщаний берег острова Огігії. Його знайшла німфа Каліпсо, яка жила в прекрасному гроті; навкруги росли кипариси, тополі, осики, сосни, кедри і платани. Весь грот заріс виноградною лозою, а з його стін звисали стиглі грона винограду. Із чотирьох джерел текли срібні струмені, а вічнозелені луки пахнули фіалками. Каліпсо поїла Одіссея нектаром і годувала амброзією. До нього швидко поверталися сили і здоров'я. Божественна рятівниця обіцяла йому безсмертя, вічну молодість і просила, щоб він став її чоловіком. А він цілі дні просиджував на березі моря і дивився в сторону рідної Ітаки.

На восьмий рік цього любовного полону несподівано з'явився посланець богів, Гермес. Він увійшов до печери. На вогнищі горіло смолянисте кедрове дерево. Каліпсо поралася біля кросен і співала. Побачивши посланця Олімпу, вона замовкла. Покірно вислухала веління Зевса і, не поспішаючи, пішла до моря шукати Одіссея. Каліпсо розповіла про наказ Зевса готуватися до повернення. Вона маленька, незначна німфа, не може опиратися волі Зевса, але все ж благала Одіссея не залишати її. Та бажання повернутися на батьківщину було занадто великим, і Одіссей негайно взявся споруджувати пліт. Через кілька днів Каліпсо, давши йому харчів на дорогу, попрощалась з ним, а Одіссей, відштовхнувшись веслом від прибережної скелі, віддався волі лагідних хвиль та вітрів.

Перед гротом був встановлений гранітний п'єдестал, на якому, як стверджує Т. Темері, красувалася статуя незрівнянної богині кохання Венери. Але 1936 року її, як і інші статуї, покалічили. Після реставрації статую Венери поставили в гроті, який на відміну від інших об'єктів, нагадує своїми чіткими класичними архітектурними формами вхід в античний храм.

Спочатку цей грот називався гротом Фетіди, та коли туди перенесли статую Венери - то за ним закріпилося її ім'я. Цій споруді багато уваги приділив в своїй поемі С. Трембецький. Посилаючись на пояснення самого Л. Метцеля, чому цей грот присвячений Фетіді, поет у віршованій формі передає міф про Фетіду та Пелея.

Фессалійський герой Пелей підстеріг морську німфу Фетіду і після довгої боротьби, під час якої вона оберталася в змію, лева, вогонь, воду, оволодів нею. Це на їх весіллі богиня розбрату Ерінія підкинула золоте яблуко з написом "Найпрекраснішій", яке спричинило події, що привели до Троянської війни.

Від союзу Фетіди та Пелея народився Ахілл (Ахіллес). Фетіда, бажаючи зробити сина безсмертним, купала його в священних водах Стіксу. Вразливою залишилася лише п'ятка, за яку тримала його мати, коли купала в підземній річиі. Розлучившись з Пелеєм, Фетіда продовжувала піклуватися про сина. Щоб врятувати Ахілла від участі в Троянській війні, вона, переодягнувши його в жіноче вбрання, сховала на острові Скирос. Лише завдяки хитрощам Одіссея вдалося розпізнати Ахілла, і він відправився під Трою, де йому судилося загинути.

Отже, ви помітили, що скульптури парку в минулому не раз переміщалися з місця на місце. Це дає підставу вважати, що вже в перші 50 років початкове смислове значення багатьох паркових композицій, мармурових скульптур, дерев, алей, ставків, фонтанів і навіть квітів було втрачене. Д. С. Лихачов (1982) зауважує, що з середини XIX ст., сади починають сприйматися як архітектурні споруди, здатні викликати переважно архітектурні враження. Тому садове мистецтво, обмежене віком дерев та кущів, поступово втрачає свої зв'язки з естетичними формаціями минулого в руках реставраторів і садівників-практиків. Вони не завжди прагнули "прочитати" сади як іконологічні твори, а відновлюють їх як формальні набори різноманітних елементів "зеленої архітектури".

"Утрата уміння, - пише далі Д. С. Лихачов, - "читати" сади ніби якісь іконологічні системи та сприймати їх в світлі "естетичного клімату" епохи їх створення пов'язано з тим, що за останні приблизно сто років занепала здатність іконологічних сприймань і елементарні знання традиційних символів і емблем взагалі. Не будемо торкатися питання, чому відбулося це падіння, але одну з причин легко вказати: це скорочення класичної і теологічної освіти. Сприйняття ж іконологічної системи садів особливо складне тому, що в садах частіше, ніж в інших мистецтвах, прихована утаємничена символіка, приховані іконологічні схеми. Узяти хоча б такий приклад. Усім відомі радіальні розміщення алей, знаменита трипроменева композиція садів Версаля. Але дуже мало кому з відвідувачів Версальського парку відомо, що це не просто архітектурний прийом, який розкриває внутрішні краєвиди саду і види на палац, а певна іконологічна схема, пов'язана з тим, що Версальський парк був призначений прославляти "короля-соние" - Людовіка XIV. Алеї символізували собою сонячні промені, які розходилися від центру палацу, точніше -від спальні короля, від його ложа або від площі із статуєю Аполлона, такої собі іпостасі не лише сонця, але самого "короля-сонця".

Д. С. Лихачов відзначає, що "квіти нічого не викликають у нас, крім зорових і дуже рідко нюхових чи духмяних відчуттів, їх символіку ми згадуємо нечасто, та й то лише принагідне, мимохіть. Статуї в садах для нас лише мовчазні, гарні прикраси, які нам нічого не говорять. Зустрівши в саду статую Вольтера, ми б не надали ніякого значення тому, що вона поставлена в саду і неодмінно у гроті. Можливо, побачивши статую Флори, ми б здогадалися, що вона має якесь відношення до саду, до його рослинності, але не змогли б в сукупності оцінити значення садових скульптур. Рідко хто з відвідувачів Петергофа надасть велике значення тому, що найбільший і наймогутніший фонтан зображає біблійного Самсона, який роздирає пащу лева, і зацікавиться тим, яке відношення мають до нього всі інші скульптури каскаду. Наше художнє мислення розучилося не лише розуміти, але й цікавитися символічними і алегоричними значеннями квітів, дерев, скульптур, фонтанів, змістом алей, доріжок, стежок, "зелених кабінетів", алегоричним значенням ставків, їх форм і розташування. Саме тому під час спрощеної архітектурної перебудови в м. Пушкіне Старого саду в 60-70 рр. нашого століття з такою легкістю розпрощалися з Трьохлунним ставом, звільнили Верхню ванну від дерев, що тісно оточували її і довільно розставили старі статуї, нічим не обгрунтувавши їх поєднання, не рахуючись із змістом, який вони повинні були виражати". Тут ми процитували Д. С. Лихачова, щоб підкреслити, що і "Софіївка" за минулі двісті років з часу заснування перетерпіла багато змін не лише у своєму зовнішньому вигляді, але і в назвах конкретних об'єктів та композицій. У цьому відношенні ми не намагаємося покищо відновити, виходячи з логічних міркувань, лише назви гротів, річок” окремих ділянок парку, що, на нашу думку, відповідає задуму авторів, в першу чергу виходячи з відтворення у всіх цих об'єктах мандрівок "Одіссея", бо якщо ми розпочнемо розповідати про семантику кожної рослини, яка є невід'ємною домінантою і прикрасою цих об'єктів, то необхідно писати ще одну книгу, щоб розкрити внутрішній світ гомерівських героїв.

Проте, повернемося до гроту Фетіди, як ми надалі будемо іменувати його. С. Гроза подає докладний його опис. При цьому він пише: "...Над каскадом води - галерея з красивою металевою огорожею, по боках стоять чотири морських чудовиська і два сфінкси - спадкоємиці Фетіди" (Сфінкс - в давньогрецькій міфології - це крилате чудовисько з головою жінки і тулубом лева). Далі, описуючи облаштування гроту, С. Гроза відзначає, що він нагадує ротонду, оббиту бляхою, пофарбовану в блакитний колір, з вестибюлем, що складається з чотирьох колон. Вони утримують на собі гранітну плиту та напівкругле вікно. Тут же автор вказує розміри напівколон та гранітної плити, а далі пише, що середину гроту прикрашає бюст старого Пелея. Там само розмішені лави, на яких можна посидіти, помилуватися гомоном води, що падає прозорою пеленою, виблискуючи й переливаючись в променях сонця, яке пробивається через водоспад. А там - затуманена зелена долинка, навколо різноманітні дерева, кущі. Зліва від гроту - вхід до нього, закритий металевими ґратами. Порівнюючи сучасний вигляд гроту, ми бачимо ті самі гранітні пілони, декоративну напівциркульну арку і каскад гранітних монолітних сходів, по яких так само, як і двісті років тому, переливається потік води, виграючи всіма кольорами весняної райдуги. Проте, замість описаних С. Грозою чудовиськ ми бачимо чотири гранітні вази, а в гроті замість бюста Пелея встановлено скульптуру Венери Медицейської, відреставрованої останній раз 1952 року.

Венера в римській міфології богиня садів, тому ім'я її згадувалося як синонім плодів. А з розповсюдженням переказів про Енея, Венеру почали ототожнювати з його матір'ю - Афродітою і вважали богинею краси і кохання і, крім того, праматір'ю нащадків Енея, покровителькою римлян.

Ми не маємо відомостей, де поділися морські чудовиська, які прикрашали раніше грот Фетіди. Можемо лише припускати, що вони були знесені бурхливим потоком води під час повені 1870 р., про яку розповідає Л. О. Казарінов. Адже таке трапилося з мармуровими вазами, які були розбиті в 1980 р. під час такого ж стихійного лиха, а потім вже їх виготували в Київських експериментально-виробничих майстернях. І все ж, не дивлячись на всі ці зміни, грот, як і раніше, вважається однією із найкрасивіших архітектурних споруд парку.

Прямуючи до гроту Фетіди, переходимо через потік річки Кам'янки (Стікс) по невеличкому місточку, зробленому з гранітного моноліту. Біля його підніжжя дзюрчить невелике джерело. Вода цього цілющого, збагаченого сполуками заліза джерела витікає назовні по дерев'яному жолобу, до якого вона підведена від підошви схилу, що праворуч прилягає до дамби Верхнього ставу, по підземному викладеному каменем вузькому каналу.

На невеличкому зеленому лужку, що праворуч від гроту Фетіди, - статуя Аполлона Флорентійського. Вона чітко виділяється на фоні великого куща ліщини багрянолистої на схилі дамби, прикрашаючи собою цю найбільш мальовничу картину Єлисейських полів. Скульптура зроблена із оргскла відповідно до мармурового зразка, який став зовсім непридатним. Перша її копія відлита і встановлена тут 1958 р., але 1980 р. вона була розбита повінню. Це друга копія, виготовлена 1980 р.

Фундамент греблі після повені відбудували, потім укріпили великим гранітним камінням І поверх, засипали і спланували необхідний шар завезеним грунтом. Над гротом Фетіди було знищено ажурну металеву огорожу, а також гранітні вази, які потім, в тому ж 1980 р. були відновлені. Тепер цей мальовничий, чарівний куточок, як і раніше, приваблює увагу туристів і важко уявити, що не так уже й давно він був практично зруйнований.