Піднявшись на ажурний металевий місток, який розміщується поряд, ви мимоволі зупинитеся, захоплені надзвичайним видовищем, одним з найбільш вражаючих у парку - Великим водоспадом, головною окрасою парку. Назву Великий водоспад знаходимо у С. Трембецького, Т. Темері та ін.

Можна годинами милуватися яскравими переливами води, що спадає майже з 15-метрової висоти, вслухатися в ЇЇ чарівну музику. Важко повірити, що водоспад - творіння людських рук. 1 лише піднявшись нагору, побачивши відкритий, викладений з граніту багатоступеневий канал, перекинутий через нього білий металевий місток, ви помітите, що верхню частину водоспаду створено штучно. Під водоспадом влаштовано тунель для алеї, що йде бровкою величезної природної скелі, яка служить підвалиною для Великого водоспаду. Водоспад видно з багатьох точок огляду і він виглядає особливо величним і неповторним під час повного водоскиду. Вода надходить сюди через підземну річку Ахеронт із Верхнього ставу. Побудовано водоспад в перший період створення парку. Із загальної зелені дерев, що ростуть біля водоспаду, особливо виділяється своєю монументальністю ялина звичайна, яка в будь-яку пору року прикрашає цю місцевість.

Л. О. Казарінов повідомляє, що раніше тут росла ще й береза, легка, ажурна крона якої була гарним доповненням цієї прекрасно задуманої, талановито виконаної мистецької картини.

У цьому місці хочеться затримати увагу нашого відвідувача і знову звернутися до гомерового Одіссея. Річ в тому, що автор цього тексту, як і його попередники, протягом останніх майже 100 років, вважав, що Головний Водоспад спадає з витоку підземної річки Стікс. Так писали всі автори радянських часів, в т. ч. і Г. Ю. Храбан, який перекладав з французької мови "Путівник по "Софіївці" Т. Темері. Однак наше уважне вивчення цієї роботи привело до певного відкриття: Т. Темері річкою Стікс називає русло річки Кам'янки, що протікає від грота Фетіди і далі, звиваючись між камінням Долини Велетнів, чи країни Кіклопів, якщо дивитися з дерев'яного містка, сюди на Площу зборів, утворює Нижній став або Іонічне море. Цікаво, що стоячи на Залізному містку, ми можемо побачити витоки всіх семи річок, які уявленнями древніх греків, протікали в підземному царстві Аїда. Вивчаючи їх за міфами, ми дійшли висновку, що річка, яка тече під землею, називається Ахеронт, закінчується вона не Мертвим озером, як трактувалося раніше в усіх виданнях, а Ахеронтійським озером, звідки потім, зливаючись з бурхливими водами р. Коціти (ріка плачу), вона впадає в р. Стікс, води якої пливуть у нас під ногами. З Ахеронтійського озера води р. Флегегон (вогняна ріка) під землею пливуть до фонтана "Семиструмінь", а звідти, зливаючись з потоками р. Лета (ріка забуття), також впадає в р. Стікс. Цей вихід видніється в набережній Нижнього ставу, якраз біля статуї Аполлона Бельведерського. Виходи ще двох підземних річок розташовані одна проти одної: одна - Океан, витікає з урочища "Звіринець", друга - Мнемосіна (ріка пам'яті), утворивши басейн навпроти храму "Посейдона", впадає в Нижній став з Площі зборів, де стоять на набережній дві гранітні лави.

Назва річки Стікс і ті уявлення, які виникають у людини, що знає пов'язаний з нею міф, описали С. Трембецький, С. Гроза і Т. Темері.

Стікс (Ненависна) - в грецькій міфології божество, ім'ям якого названа одна з річок, що сім раз оббігає підземне царство Аїда. Стікс - одна із найстарших дочок Океана і Тефіди. Під час сварок богів за наказом Зевса вони, принесені Ерідою, присягаються над водою Стікса. Бог, який порушив клятву, рік лежить бездиханний, дев'ять років живе далеко від Олімпу і лише на десятий рік повертається назад. Від шлюбу з Паллантом Стікс народила Заздрість (Ревнощі), Ніке (Перемогу), Силу (Владу) і Міць, які завжди супроводжували Зевса. Річками Ахеронт і Стікс похмурий Харон перевозить померлих в підземне царство Аїда за певну платню. Аїд - в грецькій міфології володар царства мертвих. Вхід в нього охороняє жахливий триголовий пес Цербер. Суд над мертвими, які потрапили в підземне царство, здійснюють сини Зевса - Мінос, Еад та Радаманф. Вони направляють душі померлих або на Єлисейські поля і Острів блаженних, або в Тартар. Тартар - в грецькій міфології простір, що знаходиться в глибині космосу, нижче Аїда. Тартар - це нижнє небо (в протилежність Олімпу - верхньому небу).

Тепер спрямуємо наші погляди ледь правіше від водоспаду, в Долину гігантів - так назвав Т. Темері цю мальовничо прикрашену камінням та водою місцину. Хоч як пильно вдивлялися б ви в це хаотичне нагромадження гранітних брил та скель, неможливо помітити нічого штучного, протиприродного.

Стародавній грецький міф про народження світу живо відтворюється у нашій уяві, коли перед нами змінюються картини одна за другою. Тут ви дізнаєтеся про походження Урана та Геї, про те, як з'явився великий рід титанів та їх молодших братів - циклопів, яким доля судила бездонне провалля - Тартар.

Нове покоління богів, що розташувалося на вершині Олімпу на чолі з Зевсом, воювало проти титанів, які розташувалися на горі Остріс на чолі з батьком Зевса Кроносом. Десять років продовжувалася смертельна битва. Зевс безперестанку метав у ворогів блискавиці, а його сторукі помічники кидали в титанів одночасно триста скель, обсипаючи їх ніби хмарою каміння. Нарешті перемогли титанів, але проти олімпійців повстав рід гігантів. Для перемоги над ними закликали Геракла, який разом з Діонісом, що негадане прийшов йому на допомогу, переміг гігантів.

Отже, вашому погляду відкриваються місця колишніх боїв, картина, створена не в майстерні художника, а відтворена в натурі руками, потом і кров'ю невідомих героїв - кріпаків Потоцького. Під час улаштування Нижнього ставу кріпаки, вирубуючи його ложе в гранітній підошві, перемістили це каміння сюди, розташувавши так, ніби їх дійсно розкидали під час битв богів і титанів. Розглядаючи цю картину, ми ще раз дивуємося, захоплюємося геніальністю Л. Метцеля, що зумів так вдало відтворити в кам'яному хаосі сюжет давньогрецького міфу. Тут художня виразність досягається композиційним поєднанням малих і великих каменів в різноманітні групи та розміщенням їх серед природних скель.

Перейшовши через металевий місток, ми потрапляємо на Площу зборів. Навкруги неї розташовані різноманітні цікаві архітектурні елементи паркової композиції. Знайомство з одним із об'єктів парку почнемо, цитуючи дослівно його опис у путівнику Т. Темері (Themery, 1846): "...Перейшовши через залізний місток, йдемо ліворуч до величезної скелі і, пройшовши доріжкою, що веде до її підніжжя, через кілька кроків опинимося під другою скелею, досить своєрідна величина і розташування якої примушує тремтіти: здається, що вона відривається від гори, яка її породила, і, ледь зависнувши на двох скелях, що її зупинили, продовжує котитися і вас роздушить. Охоплені страхом, відходимо і прямуємо до Площі зборів".

Так описує Т. Темері цей правдоподібно натуральний, ніби самою природою майстерно споруджений грот. Величезна гранітна брила, вагою більше 300 тонн, зависла без опори і утримується лише на трьох точках і, здається, ось-ось впаде.

У сучасних путівниках грот називають Гротом страху та сумніву. Уперше назву гроту знаходимо в рукописному нарисі Л. О. Казарінова як Грот страху та недовіри, а потім І. А. Косаревський (1951) називає його Гротом страху та сумніву. Л. О. Казарінов повідомляє, що в 1910 р. один з місцевих архітекторів визнав, що камінь цей нестійкий, небезпечний для життя відвідувачів. Призначили комісію. Вона зробила висновок, що місце це необхідно загородити, а вхід - закрити. Однак, через деякий час огорожа постаріла, зруйнувалася і її прибрали, а відвідувачі парку і до цього часу уважно роздивляються цей незвичайний, єдиний в своєму роді грот, вражені оригінальним задумом Л. Метцеля та майстерністю, з якою він зумів створити цю унікальну композицію гранітних скель за мотивами грецького міфу про Тантала.

Тантал був улюбленцем богів і удостоївся великої честі для смертного: він відвідував зібрання та банкети богів на Олімпі. Загордився Тантал, образив богів, і за це його закинули в Аїд. Міфи по-різному пояснюють провину Тантала:
   а) він розголосив людям таємні ухвали Зевса;
   б) викрав зі столу богів нектар та амброзію і пригощав ними людей;
   в) бажаючи дізнатися, чи всезнаючі боги, нагодував їх м'ясом свого сина Пелопоса тощо.

Про те, як покарали боги Тантала існує дві розповіді. За однією, Тантал в підземному царстві стояв по горло в воді і мучився спрагою, але коли він хотів зробити хоч один ковток - води відступала; не міг вгамувати нестерпний голод: гілля з плодами, що висіли над ним, відхилялися, коли Тантал простягав руку, щоб їх зірвати.

За іншою версією, Тантал мучився страхом, тому що над ним нависала скеля, яка колихалася і щохвилини загрожувала зірватися та роздушити його.

Отже, виходячи із сюжету міфу, ми пропонуємо цей грот іменувати Гротом Тантала. Слід ще додати, що надійність цієї споруди перевірила сама природа. У 1838, 1976, 1986 рр., коли в Умані траплялися значної сили землетруси, грот залишився неушкодженим.

1987 року спеціалісти інституту "Укрпроектреставрація", обстеживши грот, дійшли висновку, що ця споруда цілком надійна і не становить ніякої небезпеки для відвідувачів. Там само, поряд нашу увагу привертають величезні гранітні брили, які оточують Грот Тантала і своєю незвичайною вигадливою формою зображають то фігуру слона, то шапку російських князів, яка скоріше відповідає міфу про камінь Сізіфа.

Оглянувши Грот Тантала, повертаємося до центральної частини Площі зборів. Ця назва вперше зустрічається у Т. Темері. 3. Я. Іванова та Б. С. Сидорук (1976) висловили своє припущення, що ця назва з'явилася в період, коли "Софіївка" перебувала у віданні управління військових поселень. І з цим можна погодитися. Того часу в парку в недільні дні грав військовий оркестр і шляхетні люди міста збиралися тут, щоб послухати музику, потанцювати. Але площа створена в перший період будівництва парку, тому, безумовно, відповідно задуму автора повинна була б відтворювати, так само, як і всі інші видові ділянки парку, сюжет якого-небудь міфу. Та, на жаль, в поемі С. Трембецький нічого не розповів про цей чарівний, завжди пожвавлений куточок парку, звідки можна спостерігати і за фонтаном Змія, і за Терасою Муз, і за Великим водоспадом.

Ніяких міфів про Площу зборів не збереглося. В. Іващенко (1895) зауважує, що всі композиційні ділянки парку спочатку мали назви класичні, взяті з грецької та римської міфології. "Тепер, - пише він далі, - ці назви зовсім забуті або їх замінили іншими". Пропонована праця якраз і є черговою спробою відновити ці класичні назви.

Враховуючи топографію, ми робимо припущення, що творець парку в цій місцині хотів відобразити один із міфів, а саме Острів блаженних. На цей острів судді підземного царства Аїда направляли душі праведних. Острів блаженних в античній літературі змальовується, як країна вічного щастя. Ще здалеку чується приємний аромат квітів: ніжний запах троянд, нарцисів, гіацинтів, лілій, фіалок, мирту, лавра, виноградної лози. Там течуть ріки, прозорі, як кришталь, ласкавий вітерець злегка колише ліс і в його гіллі, не перестаючи, звучить чарівна пісня. Тут панує вічна весна і життя проходить в розвагах, прогулянках, приємних бесідах.

Площа зборів обрамлена дерев'яними лавочками, на яких, зручно влаштувавшись, відпочивають відвідувачі. Знаходиться вона на півострові овальної форми. У центрі площі привертає увагу басейн, посередині якого височить величезна гранітна ваза. Вода в басейн надходить підземною чавунною трубою з Верхнього ставу і тримається на одному рівні, тому що надмір води відводиться в Нижній став через прокладений під землею гранітний канал. Улітку вазу прикрашають яскраві квіти, які мимоволі приваблюють погляди відвідувачів. Коли ж ідеш навкруги цього овального басейну, то маєш можливість милуватися прекрасними пейзажами, які послідовно змінюють один одного.

С. Гроза (Groza, 1843), описуючи цей зелений півострів, оповідає, що в східному напрямку, навпроти басейну, серед липових насаджень розміщено гранітний вівтар, названий храмом Венери. Вівтар - це граніт 6 ліктів і 22 дюйми довжиною, 5 ліктів і 15 дюймів шириною. Гладенько вирізьблений, має дві сходинки, а з боків встановлено 6 гранітних стовпчиків в лікоть висотою. У кожному куті на стовпах встановлені мармурові вази з прекрасними пишними квітами.

Т. Темері, змальовуючи цей куточок парку трохи пізніше, вже нічого не згадує про храм Венери, а зауважує, що тут навкруги постаменту, на якому знаходилася статуя Паріса, в особливих випадках, розміщувалися музиканти. Копія мармурової статуї Паріса прикрашає це місце і сьогодні. За весь цей час вона кілька разів реставрувалася, а останній раз 1988 року.

Підсумовуючи все вище сказане про цю центральну частину парку, можна припустити, що "Площа Зборів" задумана, створена і названа самим Л. Метцелем. Адже Гомер, описуючи пригоди Одіссея, розповідає, як після всіх поневірянь, дякуючи заступництву богів, морська хвиля, нарешті, викидає його знесилене тіло на острів, де жили феаки, міфічний народ, що добре знався на мореплавстві і кораблебудуванні. Алкіной - онук бога Посейдона, мудрий володар феаків, що прихистив Одіссея й відправив, як ми уже вище згадували, його до Ітаки, зібрав на майдані зборів всіх знатних людей, які розсілися на дерев'яних лавках та каміннях. Посеред майдану височів храм Посейдона, а дещо в стороні розміщено храм Афродіти, про який, як сказано вище, свого часу писав С. Гроза.

Як бачимо, все тут відповідає опису Гомера, і тому надалі ми вважаємо цю місцевість слід називати Майдан чи Площа зборів феаків, а басейн Рибок - храм Посейдона, вівтар, на якому стоїть Паріс, доречно називати Храмом богині кохання Афродіти.

Зупинимося ще на кілька хвилин в цьому місці, щоб розповісти про спогади старожилів про цю місцевість та познайомитися з міфом про Паріса.

В. Іващенко (1895) писав: "...Тепер буде доречно привести розповідь шановної літньої С-ой, старожила Умані, про відкриття саду. Цю розповідь вона чула ще в молодості багато разів від очевидців цієї події. У день іменин Софії Потоцької 1800 року її чоловік запросив багато гостей і з ними всі попрямували в сад. На майданчику, біля басейну з золотими рибками, стояли намети, в яких все було приготовано для банкету. Найкрасивіший намет із яскравих східних тканин призначався для героїні цього урочистого видовища. Увечері, коли гості вже оглянули сад і намилувалися його красотами і чудесами, було влаштовано ілюмінацію, і особливо було гарне озеро, в якому відбивалися береги, що сяяли вогнями.

Але ось на небо виплив місяць і освітив своїм чудовим лазуровим сяйвом увесь сад, а по озеру рухалася група наяд в білосніжному одязі, освітлена мерехтливими променями місяця. Коли вони наблизилися до східців, які закінчувалися у воді, то всі бенкетуючі побачили 12 красунь в сріблястому одязі, прикрашених квітами, з розпущеним волоссям, вони тримали вінки. У цей час із намету виходить хазяйка, на ній поверх сукні накинуто манто темно-коричневого кольору з яскраво-жовтою підкладкою. Вона підходить до одного з чоловіків, що сидів серед інших гостей, подає йому руку і веде до східців.

Невисокий, трохи сутулуватий, скромно зодягнений Метцель - а це був він - хвилюється від незвичної уваги, яку виявляють до нього. Коли ж наяди почали співати кантату, в якій звеличується мистецтво будівничого саду, то супутник Софії зовсім розгубився. Спів скінчився, німфи вийшли на берег і увінчали його вінками. Скромний, сконфужений, хвилюючись, шепелявлячи, він почав відмовлятися від овацій, вважаючи, що він не вартий їх".

Паріс - троянський царевич, другий син царя Трої та його дружини Гекуби. Коли Гекуба ще була вагітна, їй приснився страшний сон, ніби вона народила палаючий факел, від якого згоріла Троя. Провидці пояснили сон цариці так: син, якого вона чекає, буде винуватцем загибелі Трої. Коли хлопчик народився, Пріам звелів віднести і покинути його на горі Іді, сподіваючись, що там його роздеруть звірі. Однак дитя уціліло, бо його знайшов і виховав пастух. Саме до цього часу перебування Паріса на Іді античні джерела відносять і знаменитий суд Паріса над трьома богинями, які сперечалися, яка з них красивіша. На своє весілля з Пелеєм морська німфа Фетіда запросила всіх богів Олімпу, крім богині розладу та чвар Еріди. Та прийшла незваною і підкинула яблуко з написом "Найпрекраснішій". Через це яблуко виникла суперечка між Герою, Афіною та Афродітою. Богині звернулися до Зевса, щоб він вирішив, кому повинно дістатися яблуко. Зевс відіслав богинь в супроводі Гермеса на гору Іді до Паріса. Бажаючи схилити Паріса до себе, Гера пропонувала йому владу і багатство, Афіна - мудрість і військову славу, Афродіта - найвродливішу жінку на Землі за дружину. Паріс назвав найпрекраснішою з богинь Афродіту і віддав їй яблуко. З тих пір Афродіта завжди була покровителькою Паріса, а Гера і Афіна ставилася до нього вороже.

Найвродливіша в світі жінка, Єлена, була дружиною спартанського царя Менелая. Паріс завітав до Менелая в гості і підступно звабив його дружину. Єлена втекла з Парісом до Трої. За переказами стародавніх греків, тоді й розпочалася Троянська війна, яка тривала з 1194 по 1184 рік до н. е. Існування Трої довів німецький учений Генріх Шліман (1822-1890).

Син бідного пастора, рано осиротілий, Шліман з дитинства плекав одну мрію: довести, що змальовані в гомерівському епосі події відбулися насправді. Г. Шліман здобув самотужки освіту, ставши комерсантом, розбагатів, вивчив 15 мов, в т. ч. і старогрецьку, а тоді власним коштом розпочав розкопки в Туреччині на горбі Гисарлик, де, як він гадав, колись стояла гомерівська Троя. Як відомо, наслідки розкопок здивували весь світ, бо археолог-самоук довів, що Троя справді існувала.