Софія Потоцька художника Яна Лампі

А С. Щ. Потоцький тим часом зовсім втратив голову від кохання до Софії. Про роман Щенсного з Софією у Варшаві і Петербурзі ходили справжні легенди. Докотились вони і у Відень до Юзефіни, але вона сама також була не без гріха і відреагувала досить вільно.

У травні 1792 р. у Торговиці, прикордонному містечку маєтків Потоцького, було проголошено маніфест конфедерації магнатів, спрямований проти польської конституції, а сам С. Щ. Потоцький став маршалом Торговицької конфедерації. Почалася збройна боротьба, в якій конфедератів підтримували російські війська. Наприкінці червня Потоцький викликав Софію з Херсона до себе в Тульчин, і вони вже не розлучалися аж до перемоги Торговицької конфедерації 1793 р., яка закінчилась в Гродно, всупереч сподіванням конфедератів, не перемогою магнатів над королем, а другим розподілом Польщі.

Напередодні розподілу С. Щ. Потоцький вирішив назавжди покинути Польщу і Росію, де опинилися його володіння. 7 травня 1793 р. він склав угоду з своєю дружиною, згідно з якою управління маєтками переходило до Юзефіни, а вона зобов'язувалась висилати йому щорічно 50 тис. дукатів (900 тис. польських злотих) за два рази, і виїхав із Петербурга морем до Гамбурга, де і поселився разом з Софією.

Гродненський сейм (червень-листопад 1793 р.) ствердив договір про перехід до Росії частини Білорусі з Мінськом і Правобережної України, включаючи Поділля, східну частину Полісся і Волині по лінії від Двінська на Пінськ до Збруча. У 1794 р. під керівництвом Т. Костюшка почалося повстання у Кракові, яке в квітні перекинулось до Варшави. У першу чергу стали розправлятися з торговичанами - однодумцями С. Щ. Потоцького. їх вішали на шибеницях або просто на ліхтарях. Серед інших зрадників повісили і колишнього дипломата Кароля Боскампа-Лясопольского. Замість С. Щ. Потоцького, С. Ржевуського і К. Браницького, які перебували за кордоном, до шибениць прикріпили їхні портрети. Обуренню Потоцького не було меж. Він письмово звернувся до Зубова з проханням, щоб цариця суворо покарала бунтівників. Поступово Потоцький прийшов до висновку, що з Польщею у нього немає нічого спільного, і написав цариці: "Сцени жорстокої розправи в Польщі переконали мене, що я не повинен мати іншої вітчизни, як тільки царство В. і. величності. З цієї хвилини горджусь тим, що я цілком і неподільно один із найвірніших її підданих... Якщо В. і. в. визнає можливим, щоб я носив мундир її війська, це зробить мене надзвичайно гордим і надзвичайно щасливим...". Зубов відповів Потоцькому, що цариця його поважає і запрошує особисто приїхати до Петербурга, щоб влаштувати свої справи і знову поселитися в Україні.

10 жовтня 1794 р. в битві під Мацеєвицями був поранений і взятий у полон Т. Костюшко. У листопаді царські війська зайняли Варшаву, повстання зазнало поразки. У 1795 р. відбувся третій розподіл Речі Посполитої. Росія приєднала Литовські землі, возз'єднала Західну Білорусь і Волинь. Австрія захопила Малу Польщу і частину Мазовії, решту Мазовії з Варшавою і інші польські землі на заході захопила Прусія. Річ Посполита перестала існувати як незалежна держава, польський народ попав під іноземне ярмо. І хоча царизм не захопив власне польських територій, але він винен у розподілі корінних польських земель феодально-абсолютарними Австрією і Прусією, у жорстокому національному гнобленні польського народу, у ліквідації Польської держави. Однак Потоцький, як і більшість польських магнатів-феодалів, не зазнав збитків.

У травні 1795 р. С. Щ. Потоцький вирішив розлучитися з Юзефіною і повернутися у свої маєтки. Наприкінці червня він відплив кораблем із Любека до Петербурга, де при дворі проживала Юзефіна - статс-дама Катерини II, а Софія з дітьми Потоцького Костянтином (нар. в 1793 р.) і Миколаєм (нар. в 1794 р.) через деякий час виїхала через Познань і Варшаву до Львова, щоб розпочати справу про розлучення з Віттом. Дорогою Софія часто писала Щенсному листи. Один із них надзвичайно важливий, бо пояснює виникнення ідеї будівництва парку у володіннях Потоцького. Неподалік від Варшави Софія зупинилася у містечку Неборове у графині Гелени Радзивілл. Наступного дня 18 липня (н. ст.) господарка повезла її до свого розкішного парку "Аркадія", збудованого у романтичному стилі з використанням елементів грецької міфології.

Софія писала Потоцькому: "Після обіду поїхали подивитися Аркадію. Важко собі уявити щось краще і романтичніше. Ти знаєш Аркадію, але бачив її 10 років тому. Уяви собі, як можуть вирости молоді дерева за 10 років і як багато тут зроблено для покращання цього місця... в Аркадію я закохана до божевілля; немає в світі жодного виду квітів і екзотичних рослин, які б тут не росли. Гуляючи садами Аркадії, я відчувала, що в розпалі літа переживаю знову весну і кожне дерево ніби говорить: "Мені тут хороше!" Аркадія дуже нагадує Крим; ти знаєш, що в тому краю при твоїх можливостях можна б мати протягом двох років таку ж саму, а може і прекраснішу Аркадію, бо там не потрібно штучних насаджень? Правда, мій милий друже, що ми будемо мати сільце у Криму?.." (ЦДІА України, ф. 449, оп. 2, ед. хр. 1756, л. 12-13.). У наступному листі від 19 липня вона доповнила своє прохання побажанням: "...якщо будемо мати садибу в Криму, накажеш встановити там органи так само, як у Радзівіллової в Аркадії?..."(ЦДІА України, ф.449, оп. 2, ед. хр. 1756, л. 12-13.).

Але Софія не знала дійсного стану фінансових справ у Щенсного, а вони були погані, і він не міг придбати маєток у Криму. Дружина Потоцького зі своїми управителями довела маєток мало не до краху. Потоцький у Петербурзі згоди на розлучення не одержав, бо Юзефіну підтримувала Катерина II. На початку осені 1795 р. він прибув до Умані, оскільки до Тульчина час від часу навідувалась Юзефіна, сподіваючись зберегти шлюб з Щенсним. У лютому 1796 р. Софія також приїхала в Умань і побачила місто вперше. Незабаром було остаточно оформлено її розлучення з Ю. Віттом. Потоцькому розлучитись з дружиною вдалося лише після смерті Катерини II. Вінчання Щенсного з Софією відбулося 17 квітня 1798 р. в Тульчині за участю православного попа та католицького ксьондза в православній церкві, яка після приєднання Правобережної України до Росії в 1793 р. замінила уніатський костьол.