Очікуючи прибуття Софії зі Львова до Умані, С. Щ. Потоцький з Метцелем взимку 1795/96 р. часто ходили на полювання в околицях міста. Побували і в урочищі Кам'янка, яке починалося від Красної греблі на річечці Багно, що впадала в Уманку. Прорізане ярами урочище сягало скелястого берега Багна і було надзвичайно мальовниче. Одного разу Потоцький розпочав розмову з Л. Метцелем про можливість спорудження на цьому місці парку, який він вирішив назвати на честь своєї майбутньої дружини Софії "Софіївкою". Згодом і Софія визнала цю місцевість придатною для парку. Після спорудження його річку почали називати Кам'янкою, а її колишня назва - Багно - залишилась тільки в архівному документі 1795 р. (ЦДІА України, ф. 484, оп. 6, єд. хр. 146, л. 52.).

Автором проекту "Софіївки", топографічного і архітектурного, а також керівником усіх робіт будівництва був талановитий польський артилерійський офіцер, який до 1793 р. знаходився на службі Речі Посполитої, капітан Л. Метцель (1764-1848).

З родиною Потоцьких Л. Метцеля пов'язували специфічні обставини. Він був позашлюбним сином генерала коронної артилерії Фредеріка Алоіза Брюля і міщанки з Гданська Аделаїди Метцель. Сам Брюль з 1759 р. був одружений з сестрою Потоцького Марією, і у нього в 1778 р. Потоцький відкупив собі генеральський чин. Ф. А. Брюль попіклувався про надання сину освіти. В 1781 р. Л. Метцель вступив до корпусу (військовий навчальний заклад) коронної артилерії, виявив хороші знання із спеціальності, відзначався ініціативою, був автором винаходів в області артилерійської і саперної справи. У війні 1792 р. виступав на боці короля проти конфедератів, а значить, і проти Потоцького. Відзначився у бою під Зеленцями, за що 25 червня 1792 р. нагороджений королем хрестом Віртуті Мілітарі. Проте битва закінчилася поразкою королівських військ. Король, не отримавши допомоги від Прусії, приєднався до Торговицької конфедерації разом зі своїм військом, у ньому був і Л. Метцель.

Безумовно, вирішальним у виборі Л. Метцеля керівником будівництва стали його глибокі знання і талант, які дозволили Потоцькому зігнорувати політичні міркування (Lojek, 1982).

У нас, на жаль, немає портрета Метцеля. Знаємо лише, що на його могилі на цвинтарі Повонті у Варшаві викарбувані слова: "Людвіг Метцель, бувший державний радник, шеф інженерів сухопутних та водних шляхів сполучення, нагороджений орденом Воєнного хреста, член Варшавського наукового товариства. Народився у Гданську в 1764 р., помер 21 листопада у Варшаві. Тут покоїться прах будівничого "Софіївки".

Спочатку С. Щ. Потоцький (Themery, 1846) планував всю долину річки Кам'янки з мальовничими пагорбами і гранітними скелями перетворити на величезний англійський парк, обладнаний численними каскадами і фонтанами, гідними садів Сходу. Планувалося всі навколишні пагорби засадити деревами з розкішним листям, на відкритих просторах на південь до ріки Уманки, нижче с. Городецького, створити суцільний зелений масив, а на північному сході з'єднати парк з Грековим лісом (віковою природною дібровою). На заході парк повинен був починатися від міської застави (тепер район перетину вулиць Леніна і Паризької Комуни) і продовжуватися на схід до с. Піківець, яке знаходиться в Білогрудівському лісі. Парк повинен був стати не лише найкрасивішим, а й найбільшим у Європі.

Є. Ф. Комаровський

У 1796 р. Л. Метцель отримав завдання почати будівництво. Йому в помічники, згідно з повідомленням самого Л. Метцеля генералу Є. Ф. Комаровському (1897) (спогади Комаровського можна прочитати тут), було "виписано найкращого із чужих країв садівника". Хоча ім'я останнього Є. Комаровський не вказав, але ми знаємо, що це був німець Олива (Groza, 1843; Wojcicki, 1856). Ніяких планів, креслень і розрахунків по будівництву "Софіївки" не збереглося. Нерідко стверджують, що ніби їх у Метцеля не було і навіть кріпаки під час будівництва самі планували пейзажі на свій смак, тобто були будівничими парку. Все це вигадки. Якби це було так, ніякого шедевра з "Софіївки" не вийшло б. Лише будівництво водної системи - дуже важливої складової частини парку - вимагало глибоко продуманого плану. Потрібно було розробити чіткий графік робіт для заготівлі гранітних брил для гротів, постаментів, плит, планування рельєфу з використанням землі, вийнятої при будівництві Верхнього і Нижнього ставів, а також розрахувати оптимальну кількість пішої і кінної робочої сили. Л. Метцель повідомив, що в середньому на будівництві працювало по 800 чоловік (Комаровський, 1897). В маєтках Потоцького можна було набрати і десяток тисяч, але територія саду не така вже велика і створювалась би непотрібна метушня.

Можливо, що вже осінь 1796 р. і наступна після неї зима були використані для початку будівництва. Каменярі могли вирубувати в природних скелях гроти Каліпсо, Локетек, Діани. Оскільки половина ложа для Нижнього ставу опинилась на скелі, тут вже могли почати підривні роботи. Готували і механізми для підняття вантажів. Необхідно було дати заявки в Італію на виготовлення мармурових скульптур.

Не відповідають дійсності твердження багатьох із тих, хто писав про "Софіївку", що на її будівництві застосовувалася безплатна праця кріпаків. Насправді зайняті на будівництві селяни отримували платню: це було продиктовано генеральним чиншем, який був заведений Потоцьким. Правда, відомо, що виплата заробітку довго затримувалася. Про це свідчить вже згадувана супліка трьох селян із Війтівки, подана Потоцькому в 1798 р. Неодноразово на затримку Тульчинською касою виплати заробітків селянам жалівся графу і Л. Метцель. Він щотижня надсилав звіти про виконані роботи і нараховану за них платню, яку повинні були поставляти в Умань. 24 серпня 1798 р. будівничий повідомляв, що належних грошей за весь період від Пасхи (вона того року була 28 березня) не надійшли. У листі від 5 грудня 1799 р. вказувалось, що посилаються звіти за два тижні, але до цього часу за сім попередніх тижнів гроші не надійшли, що підданих утискують за несплату чиншу. Затримки були систематичними, і Л. Метцелю в 1802 р. довелося просто докоряти за семитижневу затримку заробітку: "...Не знаю з якої причини, але Вашій світлості повинно бути відомо, - писав він 9 грудня,- якими суворими екзекуціями мучать підданих за чинш. А хіба з ними поводяться справедливо? Адже зароблені ними гроші затримують. Бажаючи наскільки можливо їх благання задовольнити, прошу наказати видатковій касі прислати належні гроші...".

Одночасно з будівельними роботами велися численні посадки місцевих видів дерев на навколишніх пагорбах, а в окремих місцях - і рідкісних екзотичних рослин. В поемі С. Трембецького "Софіївка" говориться, що територія, на якій створено парк, раніше була безлісою, що у парку росли дві старі груші і десяток верб, які збереглися здавна. З цього не можна робити висновок, що парк збудовано в такому місці, де раніше лісу ніколи не було. У західній частині парку росте дуб, якому понад 300 років, у підліску насаджень парку зростає багато дібровних трав'яних рослин. Безумовно, що парк збудовано на місці природної діброви, яку на початок будівництва вирубали місцеві жителі.

27 листопада 1799 р. Л. Метцель попросив С. Щ. Потоцького доставити з Тульчина багато ліціума (дерези), якої майже немає у "Софіївці", бо ці кущі необхідно було посадити біля греблі Верхнього ставу та в інших місцях, а також привезти із Дашівського саду (нині Гайсинський район Вінницької області) вавілонські верби для посадки на березі острова Анти-Цирцеї. Він повідомив графа, що весною 1799 р. було закінчено висаджування місцевих дерев. Висаджування ж екзотичних рослин продовжувалось. Як зазначив С. Трембецький, тут поруч з відомими усім деревами є гості з Антиподів, Атласа і Лівану, їх привезли за великі гроші через Одесу із Азії, Італії, Криму і висаджували головним чином в Темпейській долині, на Єлисейських полях і біля грота Фетіди. У той самий час в "Софіївці" було посаджено велику кількість пірамідальних італійських тополь, завезених із Тульчина і поширених звідси по всій Україні (Themery, 1846). В листі Л. Метцеля від 30 травня 1801 р. повідомлялось, що тоді ще сорок грабарок продовжували насипати землю на греблю Софіївського ставу (Верхній став); будівничий обіцяв найближчим часом закінчити спорудження Німфея (грота Фетіди). Отже, будівництво центральної частини парку до травня 1802 р. повинно бути закінченим.

14 березня 1805 р. С. Щ. Потоцький передчасно помер. І початковий план будівництва грандіозної "Софіївки" уже ніхто не реалізував, але те, що створено кріпаками Уманщини під керівництвом талановитого будівничого Л. Метцеля і його помічника садівника Оліви, отримало загальне визнання як шедевр садово-паркового мистецтва.

Т. Темері у "Путівнику" вказав загальну суму витрат на будівництво у розмірі 2 000 250 крб. сріблом. Це відповідає 15 млн. польських злотих, які звичайно вказуються у літературі, але з доповненням "не рахуючи дармової праці кріпосних селян". Оскільки у маєтках С. Щ. Потоцького існував генеральний чинш і кріпакам платили на роботах в маєтку поміщика, у згадану вище суму ввійшла і оплата селянської праці під час спорудження "Софіївки". Це в основному та частина парку, яку тепер екскурсоводи показують відвідувачам.